Пн, 25.09.2017, 20:48
 
Головна Реєстрація Вхід
Зробити стартовою / Додати у Вибране / RSS
ГОЛОВНЕ МЕНЮ
РОЗДІЛИ БІБЛІОТЕКИ
Статті адміністратора
Різні статті
Пам’яті пастиря
Спогади про митрополита Даниїла
Догматичне богослів’я
Церковне право
Новий Завіт
Персоналії
Історія
Проповіді
Дідахі
Вселенське Паравослав’я
Історія Древньої Церкви
Літургіка
Патрологія
Статті грецькою
Статті англійською
Молитовник
Молитви
Книга Правил
ОПИТУВАННЯ
В якій сфері суспільного життя Церква повинна приймати активну участь?
Всього відповідей: 510
Головна » Бібліотека » Різні статті

Міжнародне товариство свідомості Крішни

Найбільш рання з відомих нам релігійних систем Індії була створена білошкірими арійськими племенами, котрі у ХІІІ ст. до Р.Х. населили півострів, вони розселилися в долині Гангу витіснивши на південь країни Пенджаб чорношкірих аборигенів дравидів. Ранній стан розвитку їхнього світогляду характерний грандіозною збіркою релігійних текстів під назвою “Веди”.
Створювався цикл ведичних книг протягом 1000 років, приблизно з 1500 до 500 р. до Р.Х.. Найдревнішу частину Вед складають чотири священні книги: Ригведа, Самаведа, Яджурведа, Атхарваведа. Ригведа – Веда гімнів – найбільш рання з них. Гімни, а їх більше тисячі різняться за величиною і віршованими розмірами. Їх творці прославляють богів, а також звертаються до них з проханнями про дарування перемог над ворогами. Три інших збірки мають інший зміст: Самаведа – Веда піснеспівів, Яджурведа – Веда жертовних формул, Атхарваведа – Веда магічних формул. Релігію засновану на цих священних текстах прийнято називати ведичною. На її основі в Індії було створено варни (замкнуті спільноти). Існували варна жерців – брахманів, варна правителів і воїнів – кштаріїв, варна ремісників, купців, землевласників – вайш’я, варна неповноправних і рабів – шудр. Дві перші варни займали в суспільстві пануюче становище.
Релігійні уявлення древніх індусів були схожі з єгипетськими, де боги мали тіла і їхній побут мало чим відрізнявся від людського. Головними з пантеону були: Мати богів – Адиті, бог неба – Д’яус, богиня землі – Притхіві, трохи пізніше їх почитання замінили шануванням бога вогню – Агні, бога грози – Індри, бога сонця – Сур’ї.
Близько VІІІ ст. до Р.Х. в середовищі відлюдників створилося вчення про Брахмана, воно викладене в Унанішадах. Саме слово “Унанішад” означає сидіння поряд з вчителем. Згідно цього вчення Брахман – світовий дух - безособиста, нескінченна субстанція, що є в основі всього сущого. Кожна індивідуальна душа – Атман – є його частиною. Кінцева мета мудреця досягнути злиття з Брахманом за допомогою відречення від всього, що зв’язує його з світом, вийти з кола карми (сансари)- закону перевтілень, що діє внаслідок гріхів, безконечно і досягнути нірвани (буквально “абсолютного затишшя”) злиття з Брахманом.
З часом, біля ХІ ст. до Р.Х. в народній уяві цей світогляд був спрощений і опоетизований. Під впливом поем “Рамаяна і Махабхарата” відбулася трансформація індуїстського пантеону. Хоч Веди залишилися священним писанням, на зміну Агні, Сур’ї, та Індрі прийшли Брахма, Шіва і Вішну. Цих три боги ніби поділили між собою функції верховного бога Брахмана – творчу, руйнівну і охоронну. Першим з них всіх вважається Брахма – творець всесвіту. Шива вважається втіленням грізних і руйнівних сил природи. Він втілює в собі вічне вмирання і вічне народження. Він сам і його дружина Калі (богиня життя і смерті) звичайно зображаються як багатолиці і багаторукі людські фігури чорного кольору, оповиті зміями, намистом з черепів і т.п. .
Вішну вважається втіленням вічно живої благодатної природи. Він миролюбний, але схильний до бешкетування. У ньому перш за все втілені месіанські мотиви індуїзму. При виникненні небезпеки, що загрожує релігії і богам – Вішну втілюється на землі у тілесному вигляді, (але не обов’язково людському). Таких втілень (аватар) вказується багато, але частіше всього згадується десять. В образі риби, в образі черепахи, в образі вепря, в образі людини-лева, в образі карлика-велетня, у вигляді воїна Парашурами, у вигляді Рами, сина царя Айодхи, у вигляді Крішни – царя Ядававів, у вигляді Будди і десяте його втілення очікується в образі месії Калкі.
Найбільш шановані в Індії втілення Вішну є Рама і Крішна, вони в уявленні індусів майже цілком заступили собою Вішну. Рама є героєм епічного твору “Рамаяна”. Крішна героєм іншої епічної поеми “Махабхарата”. Культ Крішни настільки популярний, що отримав в Індії самостійне значення. На відміну від Абсолюту брахманів Крішна не тільки одухотворяє світ, але й активно бере участь в історичному процесі. В той час, як Унанішади вважали всяку земну справу по суті некорисною і непотрібною, Бхагават Гіта закликає людей до виконання своїх земних обов’язків, подібно до того як Крішна не зупиняється у своїй діяльності. Але виконуючи ці справи людина не повинна прив’язуватися до них. Людина повинна трудитися не думаючи про наслідки своєї праці, (таку пораду дає Крішна, Арджуні, воїну засмученому майбутнім вбивством своїх родичів) обов’язок кштаріїв воювати. Тому Крішна не тільки не схвалює скорботи Арджуни з приводу вбивства рідних, а закликає сміливіше іти у бій.
Аватари Вішну (Крішни) у вигляді земних істот є лише привласненими образами. Сама ж сутність його зовсім інша. Бхагават Гіта описує його як: “Твій великий образ з багатьма вустами, очима, о довгорукий, з багатьма руками, бедрами, ступнями, з багатьма тулубами, з багатьма іклами побачивши світи тремтять, я – також ... Усі сини Дхрітараштри спішать вступити в твої жахливі всіяні іклами пащі; бачу: одні повисли між зубами, з розтрощеними головами. Як метелики попавшись в блискуче полум’я гинуть звершуючи політ, так на загибель вступають світи в твої пащі завершуючи устремління. Ти облизуючи з усіх сторін світи, їх поглинаєш полум’яними вустами, сповняючи сяйвом весь світ, твій страшний жар їх розпалює, о Вішну! Повідай, хто ти, жаху подібний, змилуйся владико богів: збагнути не можу Твоїх проявів” (Бхагават Гіта 11, 23-31). І відповідь: “Я час, просуваючись руйную світи, для їхньої погибелі тут зростаючи” (Бхагават Гіта 11, 32).
За свідченням дослідника-сходознавця В.С. Семенцова “Уявлення про Крішну як благого Бога в Бхагават Гіті пропонується лише в якості більш легкого і початкового шляху духовного сходження, в той час як більш досконалі адепти повинні всеодно підійти до традиційно пантеїстичної ідеї упанішад про безособового Брахмана. Пантеїзм перекреслює весь світ об’єктивних речей і хоче ствердитися в абсолютному знанні”. Однак жива людина, котра ще не зовсім позбавилася від останніх залишків своєї людяності, важко переносить температуру абсолютної досконалості: їй холодно і хочеться чогось теплішого. Душа відігрівається образами, і перш за все образом доброго, милостивого божества, котре допомагає і рятує”1. Остаточно кришнаїзм як релігія сформувався у вченні знаменитого бенгальського проповідника Чаітан’ї Махапрабху 1486р. котрого його послідовники вважають земним втіленням Крішни. Вчення його відрізнялося від традиційного вайшнавізму. Він стверджував, що Господь Крішна є Верховною Особистістю Бога і повторювання його божественного імені Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе, Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе є набагато важливішим всіх інших релігійних обрядів і ритуалів. Число його послідовників росло з кожним днем. Брахмани, що заздрили його успіху звинуватили Махапрабху в тому, що його вчення суперечить принципам і догматам індуїзму. Тоді молодий проповідник у 24 роки вирішив розірвати зв’язки з кастою і вайшнавами і прийняв сан синьянсина (ченця). З того часу його стали називати Крішною Чайтан’ї (Чайтан’я означає “життєва сила”).
Єдиним шляхом спасіння – повної свободи від влади карми, Чайтан’я вважав шлях свідомості Крішни – розвиток в собі любові до Крішни. На початковій стадії особистих взаємовідносин з Крішною, відданий ставиться до Верховного Господа, як до свого господаря. На більш високій межі страх і усвідомлення вищості Верховного Господа зникають і з’являється почуття довіри, взаємовідносини стають дружніми, братськими, потім вони переходять в батьківську любов, але в максимальному своєму розвитку ці відносини набувають форму супружньої любові. Серце людини, коли вона досягає такої любові переповнене бажанням досягнути особистого спілкування з Господом. Переживаючи такі емоції людина то сміється, то плаче. Часто люди починають танцювати, впадаючи в екстаз не контролюючи свої дії, стосунки з Крішною не допускають участі в цьому розуму оскільки людина перебуває у глибокому трансі. Таке історичне коріння вчення, котре у 1966р. Абхай Чаран Де почав проповідувати у Нью – Йорку, відповідно трансформуючи і пристосовуючи його до особистих інтересів, котрі у його рідній Індії не мали можливості реалізуватися.
Він народився у Калькутті у вересні 1896р. Його батько за віросповіданням був вайшнавом і виховав сина так щоб він ріс у свідомості Крішни. В школу Абхай ходив не дуже охоче, коли він вчився у коледжі батько влаштував його шлюб з Радхарані Датта. Пізніше він став власником невеликої фармацевтичної компанії. У 1922р. він зустрівся із своїм майбутнім духовним учителем, котрий порадив йому присвятити життя виключно Крішні і висловив побажання, котрі Прабхупада – ім’я у чернецтві, сприйняв як заповіт, ці побажання стосувалися проповіді серед народів котрі не розуміли бенгальської мови і хінді.
У 1952р. передавши всі справи синові він вирішив зосередитися на проповідництві. У Вриндавані – священному місті вайшнавів він найняв убогу кімнату де працював над перекладом Бхагават Гіти на англійську мову, додаючи свої коментарі. З часом він почав видавати свої твори. Нарешті він вирішив перенести проповідницьку діяльність на Захід і у віці 69 років вирушає на вантажному судні до Америки. З собою він віз 200 комплектів свого трьохтомника, рекламні буклети Шрімад Бхагаватам і 500 брошур з віршами Крішни Чайтан’ї.
Морська подорож була для нього важкою, він переніс декілька серцевих нападів. Вкінці вересня 1966р. судно прибуло у Нью – Йорк. Його зустріли і привезли в Батлер (штат Пенсильванія) де він оселився у знайомих, за допомогою котрих у газетах було дане оголошення про мету його приїзду. Це викликало цікавість. Прапхупада прочитав декілька лекцій в місцевому “Лайон клубі”, в Християнському союзі молоді і в духовній семінарії Фіделіса в Німеччині. Переїхавши до Нью – Йорка він дав оголошення, що буде читати свої лекції три рази на тиждень. Першими його слухачами стали відвідувачі ресторану “Парадокс” на Сьомій вулиці. В своїй більшості це були молоді хіппі. Вони запропонували Прабхупаді переїхати в центр міста, в район Нижній Іст – Сайд. Коли у нього з’явилися більш - менш постійні послідовники Бхактіведанта вирішив здійснити свою давню мрію – заснувати “Міжнародне товариство свідомості Крішни”. Зібравши 200 доларів і відремонтувавши невелике приміщення на Другій Авеню він влаштував храм. У тому ж таки 1966 р. товариство було зареєстроване. Кількість учнів збільшувалася, в 1967 р. двоє учнів Бхактіведанти відкрили крішнаїтський храм у Сан-Франциско і запросили його приїхати до них, його проповідь там мала успіх і кількість його учнів зросла. 1967 р. відділення товариства з’явилися у Лос-Анжелесі і Бостоні, а кількість храмів досягла двадцяти одного. Коли кількість учнів збільшилася і стала значною Бхактіведанта став іменувати себе Свамі Прабхупада (буквально це ім’я означає “замість Бога”). У 1969 р. він відіслав декілька своїх учнів заснувати відділення у Лондоні, тут вони отримали підтримку Джорджа Харрісона із групи “Бітлз”.
Відкриття у Лондоні величного храму Крішни і Радхи стало переломною подією в історії товариства. Структура товариства остаточно сформувалася в 1970р. коли існувало вже тридцять чотири його відділення. На чолі всього товариства була керуюча рада. Весь світ був поділений на 12 зон, кожною з котрих керував її представник.
У 1971р. Прабхупада здійснює свою першу тривалу подорож навколо світу, побувавши в Англії, Індії, Малайзії, Австралії, СРСР і Кенії. Всього за 10 років з 1966 по 1975р. він здійснив вісім навколосвітніх подорожей, відвідавши всі найважливіші столиці світу.
За цією багатосторонньою діяльністю Прабхупада не забуває про переклад книг. Продовжуючи переклад Шрімад-Бхагаватам він одночасно працював над іншими збірками індійського епосу – перекладав на англійську мову Бхагават Гіту потім взявся за переклад одного з головних писань бенгальських вайшнавів – Чайтанья–чарітамріти, що оповідає про життя Крішни Чайтан’ї і викладає його вчення. У 1967р. компанія “Макміллан” зацікавилася публікацією його перекладу Бхагават Гіти. І у 1972р. Прабхупада заснував власне видавництво “Бхакті веданта бук транс”. У 1974р. було продано 387000 книг і 4000000 примірників журналу “Бек ту Годхед”. В 1975р. ці результати збільшилися втричі, а в 1976р. загальний тираж книг і журналів на 23 мовах склав 55314000 примірників. Загальний прибуток від видавничої діяльності складав мільйони доларів.
Нові храми будувалися у багатьох країнах, але Прабхупада вирішив, що найвеличніші храми повинні бути у трьох індійських містах – Вриндавані, Майяпурі та Бомбеї. Втілення в життя цих планів Прабхупада заповів своїм послідовникам. Він помер в листопаді 1977р. у Вріндавані.
Вчення котре приніс Прабхупада на американський континент має досить деякі спільні риси з традиційним індуїзмом і шануванням Крішни. Ось його особисте свідчення щодо цього питання: “Намагаючись вписати рух свідомості Крішни у відповідний історично-культурний контекст, багато людей ототожнюють його з індуїзмом. Але це заблудження. Рух свідомості Крішни не має нічого спільного ні з індуїзмом, ні з якою-небудь іншою релігією...”2
Традиційні індуїсти ставляться до вчення Прабхупади з пересторогою, західних кришнаїтів не допускають в багато індуістських храмів пов’язаних із “земним життям” Крішни. Коли Прабхупада заснував рух на Заході, його перестали запрошувати на щорічні зібрання вайшнавів і чайтанітів. Крішнаїти вивчають лише писання Прабхупади і твори його учнів. За даними вчених - індологів написана Прабхупадою “Бхагават Гіта як вона є” це не переклад Бхагават Гіти, а сучасний її переказ з концепціями і термінами Західної попкультури і попфілософії.
Головну роль у цьому вченні відводиться відносинам учня і гуру. З усіх 64 служінь Крішні, зберігати вірність гуру ставиться Прабхупадою на перше місце. Віддати свою волю гуру і віддати Крішні є одне і теж , при цьому навіть не потрібно задумуватися над наказами гуру, правильні вони, чи ні. Схвалюється безрозсудна, сліпа покора. Гуру посвячує адептів, бере на себе карму учня, вручає йому захисну мантру (декілька слів) з якою учень може звертатися до Крішни у скрутних обставинах, допомагає йому досягти релігійного екстазу через медитацію. Ознаки цього стану це катання по підлозі, голосні вигуки, слиновиділення, безконтрольний сміх, важке дихання та ін., все це вважається проявом любові до Крішни.
Культова практика кришнаїтів спрямована на те, щоб досягти спасіння на основі виконання різних добродійних вчинків і самовдосконалення. Найкращою формою вдосконалення вважається досягнення релігійного екстазу на основі індивідуального та колективного оспівування святих імен. Головна роль в цьому належить хоровому співу (виконання мантр) в супроводі танців. Кожному віруючому потрібно впродовж дня згадувати ім’я Крішни 1728 разів.
Медитація – зосереджене повторення мантри, є найважливішою частиною релігійного культу. Індивідуальна медитація проводиться за допомогою вервиці (намиста Крішни) яка має 109 бусинок. Відданий повинен щоденно виконувати мантру 16 разів, або кругів. Оспівування святих імен вважається виявом любові до Крішни і готовності служити йому.
Колективна медитація проводиться у вівтарній кімнаті храму після богослужіння, де вірні виконують спеціальні мантри культового характеру. Потім вони співають мантру Харе Крішна (маха мантру). Мантра може виконуватися також у колі сім’ї. На завершення медитації всі присутні споживають прасад, священну їжу, що означає отримання милості Крішни і звільнення від впливу карми. Свідомість крішнаїта перебуває під впливом незвичних ритмів, складних слів і незрозумілих термінів, химерних образів, що відволікають його від навколишнього світу і символізують насування світової катастрофи. Мета кожного крішнаїта постійно вдосконалюватись, осягати божественну істину і врешті-решт злитися з свідомістю Крішни і піднятися на “духовне небо”.
Найбільш важливим елементом культової діяльності вважається місіонерська проповідь, продаж літератури, збір коштів на благодійні цілі. Прабхупада благословляв своїх послідовників збирати гроші на вулицях, були розроблені ефективні тактики по збору коштів, починаючи від простого жебрацтва і до торгівлі наркотиками.
Створювалися школи-інтернати (гурукули) куди батьки здавали дітей, щоб ці “сторонні продукти тіла” (вираз Прабхупади) не заважали їм досягати свідомості Крішни. Там спостерігалися масові випадки знущання над дітьми, побиття і зґвалтування. Ось цитата з листа хлопчика, що виріс у МТСК: “Спроба нагадати про жахи гурукули – це найжорстокіша річ, котру можна зробити підлітку. Я намагаюсь забути всі жахіття, котрим ми піддані були у ім’я Бога. Фізичні побиття, психологічне переслідування, постійні зґвалтування... мене зґвалтував той самий вчитель, котрий також зґвалтував мого брата у Франції, мою сестру по матері змусили пити її власну сечу у Далласі, мій вітчим перевозив гроші від продажу наркотиків з Лас-Вегаса в Лос-Анжелес. Мою матір змусили вийти заміж проти її волі. Гуру мого молодшого брата був убитий всесвітнім лідером санкиртану. І ти хочеш, щоб я продовжував у тому ж дусі? Чи ти просто впишеш мене у список безнадійних втрат? Насправді, якщо ти не знаєш, таких як я тисячі по всьому світу”
Є докази, що Прабхупада про все знав, тому що до нього надходили листи зі скаргами на спотворення першопочаткових ідеалів, але він нічого не відповідав, а тільки вимагав все більше і більше грошей.
У книзі про “Міжнародне товариство свідомості Крішни”, “Monkey on a Stick” (“Мавпа на палці”) усі 500 сторінок тексту розповідають про кримінальні факти з історії кришнаїтського руху. Із цієї книги очевидно випливає, що все це не випадковість, а основа існування секти.
Сама наявність гуруізму, тобто по суті божественної, не контрольованої влади, що дана звичайній грішній людині, розбещує її душу і приводить до страшного падіння. Одна з головних доктрин кришнаїзму – концепція Варнашрама. Книгу під назвою “Варнашрама – маніфест соціального душевного здоров’я”, написав колишній особистий секретар Прабхупади, Харікеша Свамі. В цій концепції відкидаються основи демократії, тобто ті самі принципи, на котрі кришнаїти посилаються захищаючи своє право на існування в плюралістичному суспільстві.
Релігійний нейтралітет держави, неправдиво названий атеїзмом, оголошений винуватцем всезагального занепаду, виправити котрий може лише негайне введення у всьому світі кастової системи Варнашрама, на чолі котрої стануть керуючі крішнаїти. Мова йде про своєрідне захоплення влади, котре можна реалізувати через підкорення інтелектуальної еліти різних країн і рішучий вплив на засоби масової інформації, ось цитата з цієї книги: “Сучасна суспільна система, в котрій люди почувають себе обмеженими, може бути безболісно змінена, якщо будуть прийняті правильні соціальні цілі, котрими володіють справжні вайшнави і ведичні тексти”.
З дослідження ідейного вчення “Варнашрама” чітко випливає, що МТСК – група для захоплення влади, побудована на тоталітарних принципах, котра мріє розповсюдити їх на все населення земної кулі і всі розмови кришнаїтів про “демократію” і “віротерпимість” – не більш ніж прикриття для їхніх людиноненависницьких і агресивних планів.
У другій половині 1998р. в МТСК стався розкол, Керуюча рада на чолі з Равиндрою Сварупою звинуватила Харікешу Свамі у зловживанні владою. Він оголосив себе втіленням Крішни і критикував Прабхупаду, також він вирішив одружитися і вживав наркотики, що стало причиною важкого психічного розладу. Керуюча Рада відсторонила його від усіх зайнятих ним посад.
У свою чергу Харікеша висловив свою незгоду з цими рішеннями. Внаслідок цього став розкол, що триває і сьогодні, його наслідки це протистояння двох груп, що тероризують і залякують одна одну, в процесі цього було оприлюднено Керівною Радою низку признань про страшне знущання над дітьми в крішнаїтських гурукулах.
Незважаючи на переговори Харікеша остаточно розірвав стосунки з МТСК. Він і його послідовники влилися в течію ньюейджівського вчення, де він став одним з багатьох вчителів, а його учні з ТСК прийняли нову віру свого вчителя. Це ще один доказ того, що до того часу поки зберігається система гуруізму, тобто необмеженої влади людей над тілами і душами своїх адептів, завжди зберігається ймовірність того, що вони не переможуть спокуси використати цю владу на зло оточуючим.
 
Література.
 
1. Рыжов К. В., Рыжова Е. В. Сто великих пророков и вероучителей. – Москва, 2004.
2. Кураев А. Дары и анафемы или что принесло христианство в мир.
3. Закович Н. М. Релігієзнавство. – Київ, 2000.
4. Петрик В.М, Остроухов В.В. Нетрадиційні релігійні та містичні культи України. – Київ, 2003.
5. Дворкин А.Л. Сектоведение. Тоталитарные секты. – Нижний Новгород, 2003.


Сергій Стельмах,
студент Київської Духовної Академії
УПЦ Київського Патріархату
Розділ: Різні статті | Додано:(30.11.2007)
Переглядів: 991
Використовуються технології uCoz
ВХІД НА ПОРТАЛ


Copyright Ortodox portal LOGOS © 2017 Використовуються технології uCoz