Ми, дорогі брати і сестри, співаємо і ці, і інші пісні в сьогоднішній день, коли святкуємо введення у храм Пресвятої Богородиці. Ця подія не записана у Святому Євангелії, і це свято не виникло одразу, з перших днів існування нашої Церкви. Воно стало знаком усвідомлення церковного значення всіх тих пророцтв, які були про Неї сказані ще у Старому Завіті. Звичайно, ця подія була, і безперечно свідчила про ту велику місію, яка покладалась на Пресвяту Богородицю.
Найперше, ви знаєте, що народилась вона у пристарілих Йоакима та Анни, які все життя терпіли зневагу та насмішки своїх ближніх і друзів, що були бездітні. А це вважалось знаком якогось гріха. Та Бог дарував їм дитя, дочку, і вони,молячись все життя Богові, щоб Він дав їм чадо – пообіцяли, що присвятять його Богові.
В той час бувало так часто, що батьки, особливо бездітні, молячись Богові, отримували те, що просили і при, відповідних обставинах, віддавали на посвяту Богові. Це не була повна посвята на все життя, а для служіння, навчання, для того, щоби це диття виховувалося при храмі Божому.
І отже коли цій отроковиці сповнилося три роки, вони зібрали своїх знайомих і рідних і привели Пресвяту Богородицю до храму у Єрусалимі. За повелінням Духа Святого до храму був приведений первосвященник Захарія, деякі вважають, що це якраз той Захарія, який є батьком Предтечі. Він прийняв Її на руки, і сам, не знаючи, що робить ввів не просто в храм, в приміщення де знаходились інші посвячені Богу діти, а у саме Святеє Святих. У старозавітньому храмі було приміщення, в яке ніхто не входив про що  вказується в апостольському читанні. Тільки один раз, як виключення, архиєрей входив з кровною жертвою, щоб окропити жертівник, або кивот, який там знаходився. І те, що відбулося – також стало знаком, відповідним символом чим є, і чим повинна була стати ця трьохлітня дівчинка.
Церква, використовуючи Старозавітні приклади, називає Діву Марію і “ковчегом спасіння”, і “посудиною з манною”, і “скіптром”, тобто посохом Мойсеєвим, який розцвів і багатьма іншими назвами, які символізують Пресвяту Богородицю. Бо як манна, - вона ніколи не пропадала, протягом сорока років, поки юдеї ходили по пустині, і підтримувала їх життєві сили, так і Пресвята Богородиця – стала тією посудиною манни, що народила нам життя вічне, Христа Спасителя, яке також ніколи не вичерпується, скільк б ми його не черпали. Вона так само, як той посох Мойсеїв, який був із сухої деревини, але розквітнув і дав плоди, так само Діва – безсіменно від Духа Святого зачавши Сина, народила Спасителя світу. Вона дійсно є тим ковчегом спасіння, храмом одухотвореним, як ще ми співаємо сьогодні, тобто, храмом живим, який вводиться у храм матеріальний, тому що, дійсно, Вона, як живий храм, породила Бога, що прийшов на землю і прийняв із неї нашу людську плоть.
Тому ми і святкуємо цю подію. Тому ми, усвідомлюючи всі ці пророцтва Старого Завіту і всі ці події, які відбулися в Новому Завіті, таке велике значення вкладаємо у подію введення в храм Пресвятої Діви Марії.
Але крім цього ми повинні знати і не тільки про цю торжественність, ми повинні знати, про звичайне, земне життя Пресвятої Богородиці, яке було подібне до нашого. Ми звикли до чогось особливого та надзвичайного і воно так, правда, все цеє, хоча вони довго чекали на це дитя, та все ж не порушили обіцянки, авіддали це мале дитя до храму, на виховання чужим людям. Її часто навіщала праведна Анна. Батьки Пресвятої Діви Марії дуже рано померли і вона залишилась круглою сиротою. В храмі Вона справді приймала служіння ангелів, із передання відомо, що ті що були в храмі бачили присутність ангелів, які подавали небоподібній Діві особливу їжу, але в той же час Пресвята Діва навчалася не тільки молитись до Бога, але й працювати, навчилась різних ремесел, тому що, в майбутньому власноручно заробляла на прожиття. Вона особисто сплела хітона, якого розпинателі не могли розідрати, а кинули жереба. Тому ми повинні знати і про Боже вибранство Пресвятої Діви, про Її земне життя. Святкуючи, ми повинні пам’ятати і про величні символи, про які ми співаємо разом з псалмоспівцем, “щоби стала Цариця праворуч Тебе” і про ту земну атмосферу, труднощі, страждання в яких ця Цариця жила і перебувала.
Тому, дорогі брати і сестри, ми святкуючи в цей день згадуємо цю подію і її великий зміст для того, щоб зрозуміти, хто так є Діва Марія, і чому ми Її вшановуємо, і в той же час, разом з цим, собі стверджуємо, що не просто у святкуванні ми віддаємо похвалу Богоматері, а у визнанні Її величі, ми шукаємо і своєї допомоги. Тому, що хіба Вона не почує сироту, яка буде до Неї молитися, будучи сама сиротою?  Хіба Вона не зрозуміє вдовицю, будучи Сама незамужньою, і Сама, яка повинна була турбуватися за себе, хіба Вона не зрозуміє ту матір, яка страждає за своїх дітей, якщо Вона сама пережила наругу і розп’яття Сого Сина. Тому ми, православні, особливо вшановуємо Божу Матір, ми Її ставимо другою після Христа-Спасителя, але ми не боготворимо Її, ми називаємо Її Богродицею, знаючи, що Вона така ж людина, і прожила таке ж срашне і випробувальне на цьому світі життя. І тому, знаючи, що Вона стоїть біля Божого престолу і пам’ятаючи про Її слова, в яких Вона обіцяла апостолам завжди молитися і пам’ятати про них і про всіх нас, ми також, як і апостоли у всі дні, особливо у дні свят, звертаємось за Її допомогою, і розуміємо, що хто як не Вона знає наші потреби, потреби всіх нас.
І ми, дорогі брати і сестри, повинні молитися і просити допомоги у Пресвятої Діви найперше за себе, а друге за своїх дітей, що і вони брали приклад і ви разом з ними з святих Йоакима і Анни, які пішли на все, переступивши свою батьківську любов, віддавши на виховання Діву Марію до храму. І щоб ви так само віддавли час і потуги на виховання своїх дітей і молилися та само, щоб Богородиця була помічницею, щоби не тільки ви зараз тут стояли, а щоб ви були спокійні в душі, і переконані в тому, що в майбутньому, замість вас тут будуть стояти ваші діти, які і за себе, і за вас будуть молитися.
Тому в цей день Введення в храм Пресвятої Богородиці, будемо думати про введення і наше в храм, і наших дітей, щоб вони завжди були при храмі, і щоб цей живий храм дав нам можливість і сприяв тому, щоб і ми всі з вами стали тими храмами, в яких би оселився Бог. Тому сьогодні, від всієї глибини душі і сеця помолимось до Пресвятої Богородиці: “Пресвята Богородице, помагай нам”. Амінь.

Митрополит Даниїл (Чокалюк)