Роздуми про ситуацію в Українській Церкві диякона Андрія Кураєва, і не тільки його... Напередодні Собору УПЦ МП, який багато хто називає Помісним і від якого багато чого чекають, зі своєю оцінкою його можливих рішень виступив диякон Андрій Кураєв – один з провідних публіцистів Московської патріархії. Його оцінки наслідків для Російської Церкви можливих рішень Собору невтішні.
«У Українського Помісного Собору цілком однозначна репутація. Завжди, коли вони збиралися, вирішували питання про відділення. Сподіватимемося, що нинішній Собор порушить цю сумну традицію і підтвердить свою єдність з Православною Церквою Московського патріархату» - говорить о. Андрій. Слід нагадати, що питання про автокефалію Української Церкви обговорювалося і на Помісному Соборі УПЦ в 1918 р., і на Соборі УПЦ МП в 1991 р. Таким чином о. Андрій визнає, що питання про відділення Української Церкви від Московського Патріархату – це питання з майже дев’яносторічною історією. Тому пояснювати його виникнення лише одними особистими амбіціями ієрархів, як це часто роблять, – принаймні не розумно.
З 1990 р. Московська Патріархія послідовно бореться за збереження своєї влади над Українською Церквою. Але плоди цієї боротьби більш ніж суперечливі. Це визнає і о. А. Кураєв. «Не можна не відзначити, що роки нашого роздільного існування приносять свої сумні плоди. За моїми спостереженнями, в єпископаті Української Православної Церкви настрої швидше на користь відділення... Якби з’явилася можливість канонічно прийнятним шляхом порвати з Москвою, піти під Константинопольського патріарха, то, мабуть, неабияка частина готова була б це зробити», – визнає отець Андрій, хоча навряд чи насправді хтось з українських єпископів захоче поміняти верховенство «Третього Риму» на верховенство «Другого».
На його думку, якщо в Москві не усвідомлять реальність загрози, Українська Церква може бути втрачена. «Немає спроб інформаційного входження в життя України. Наприклад, сплатити за трансляцію православного каналу. Тому очевидно, що рано чи пізно зацікавлена мишка обдурить апатичного слона», – попереджає він.
Слова о. Андрія наводять на деякі роздуми. Судячи з висловленої ним думки з Москви ситуація щодо контролю над Українською Церквою виглядає похмурою, а головне – практично безвихідною. Цей контроль ніби випаровується, йде, як вода в пісок. І запобігти цьому процесу немає ніякої можливості.
Для збереження московського контролю над Україною в 1991-92 рр. був задіяний сценарій усунення Предстоятеля. Думалось, що усунувши з посади прихильника автокефалії митрополита Філарета і поставивши на його місце лояльного митрополита Володимира, Патріархія усунула на довгий час загрозу відділення УПЦ від Москви. Нехай ціною розколу Церкви, але вона зберегла владу над тисячами українських парафій і десятками єпархій.
Але пройшло 15 років, і загроза відділення матеріалізувалася знов. Історія ніби повторюється. Адже ще в 1990 р. при врученні грамоти про незалежність і самостійність в управлінні УПЦ митрополиту Філарету говорили: «Ми впевнені, що доки Ви очолюватимете Українську Церкву, вона буде в Московському Патріархаті. Ми турбуємося, що буде, коли Вас не стане». Так само були впевнені в 1992 р. і в митрополиті Володимирі. А зараз?
Ситуація ускладнюється тим, що вдруге сценарій «відставки» Предстоятеля вже не пройде. Часи не ті, та й механізми, задіяні в 1992 р., нині навряд чи будуть ефективні. І біда Москви в тому, що інших механізмів немає, вплинути на українську ситуацію нічим.
Побічно це підтверджує і о. Андрій. Невже він серйозно вважає, що трансляція якого-небудь каналу збереже Київ в підпорядкуванні Москви? Адже не змогли трансляції ОРТ і РТР перешкодити «помаранчевій революції», такій нелюбимій в нинішній Росії! І тим більше навряд чи шовіністичний канал «Спас», на який натякає о. А. Кураєв, зможе вплинути на настрої в Українській Церкві. А якщо він – єдина надія, то справи Московського Патріархату в Україні дійсно погані.
І останнє. За порядком, але не за значенням. Як би там не було, УПЦ МП збирає свій Собор. Він може і не називатися Помісним, але склад його учасників, незалежно від зовнішньої думки, робить його найвищим соборним органом цієї Церкви. Пригадується, представники Московського Патріархату дуже пишалися тим, що після «видалення» митрополита Філарета від Предстоятельства і обрання на його місце митрополита Володимира в УПЦ МП була «відновлена соборність» в житті Української Церкви. Так чому ж в Москві так не хочуть, щоб цей самий соборний голос сказав свою думку про майбутнє Церкви в Україні? Або «соборною» думка визнається лише тоді, коли вона співпадає з думкою Патріархії?
А може майбутній Собор УПЦ МП так схвилював патріархійних старців з тієї причини, що самі вони відвикли від проведення Помісних Соборів? Адже останній такий в РПЦ збирався аж в 1990 р. Може бояться, що Собор в Києві, особливо на тлі наполегливих закликів зібрати подібний в Москві, розхитає основи московської «суверенної демократії», вибачте, «сувенірної соборності»?
Поживемо – побачимо. Побачимо, як скоро зацікавлена мишка обдурить апатичного слона.

Іван МИХАЙЛОВСЬКИЙ, –
для «Українського Православ’я»