13 грудня в релігійному житті Києва відбулася важлива подія — презентація українського перекладу європейської «Екуменічної хартії», у якій християнам запропоновано «напрямки співробітництва між різними церквами Європи». Ця Хартія була розроблена та прийнята двома церковними організаціями — Радою єпископських конференцій Європи (РЄКЄ), яка представляє всіх римо-католицьких єпископів континенту, та Конференції європейських церков (КЄЦ), до якої входять православні, протестантські, англіканська, старокатолицька та незалежні церкви. Варто зразу ж звернути увагу на те, що жодна українська церква, попри чисельність громад та історичне значення наших церков, до складу КЄЦ досі не входить.
Які завдання ставить перед собою «Екуменічна хартія» церков Європи? І друге запитання — чому, власне, церковна Україна опинилася виключеною із духовного європейського співтовариства?
Нижче наведемо (у скороченому вигляді) найбільш важливі, у тому числі й для українського релігійного життя, положення «Екуменічної хартії», які сьогодні визначають світогляд та обов’язки європейських церков ХХI століття (нагадаємо, що слово «екуменічний» тотожно «вселенському», всесвітньому).
«Ми (представники КЄЦ та РЄКЄ) твердо вирішили зберігати та розвивати співдружність, що розвинулася серед нас, — адже Христос говорив: «Щоб усі були одно: як Ти, Отче, в Мені і Я в Тобі!». На сьогодні різноманітні форми екуменічного співробітництва довели свою ефективність.
Усвідомлюючи нашу провину і готовність покаятися, ми повинні прагнути подолати розділення, які ще існують серед церков, щоб, об’єднавшись, ми могли правильно проголошувати Євангельське послання серед усіх народів.
Керуючись Євангелієм, ми прагнемо стати на захист гідності людської особистості, створеної за образом Божим, і як церковна спільнота робити внесок у примирення між різними народами та культурами.
«Екуменічна хартія» звертає увагу також на те, що всі ми визнаємо Триєдиного Бога: Отця і Сина і Святого Духа, згідно із Нікео-Константинопольським Символом віри, та віримо у «Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву». Тому нашим першорядним екуменічним завданням є являти людям цю єдність, яка завжди є даром Божим.
Дуже важливо, щоб весь народ Божий дотримувався Євангелія в соціальній сфері, приймаючи на себе відповідальні обов’язки в соціальних та політичних питаннях.
Всі ми повинні обговорювати наші плани євангелізації з іншими церквами, укладаючи з ними угоди, — щоб уникати шкідливого суперництва та ризику нових розколів.
Слід визнавати духовні надбання різних церковних традицій, із вдячністю запозичуючи все найкраще один в одного. А кожна церква повинна викорінювати упередженість, прагнути до спільних зустрічей, допомагати іншим.
Треба діяти спільно на всіх рівнях церковного життя, захищати права меншин та сприяти усуненню ворожнечі між церквами більшості та церквами меншості в наших країнах.
Ми повинні молитися одне за одного, вчитися цінувати богослужіння та інші форми духовного життя інших церков, а також робити все належне для євхаристичного спілкування, захищати християнські цінності від будь-яких зазіхань.
Як відомо, християнам не вдалося уникнути страждань та руйнації, які чинили європейці як у Європі, так і за її межами. Ми визнаємо ваші і наші провини у цьому і просимо пробачення у Бога.
На основі нашої християнської віри ми покладатимемо зусилля заради гуманної, соціально справедливої Європи, ставатимемо на захист життя, на захист бідних, а також закликаємо всіх уміти прощати та співпереживати всім.
Через церкви ми повинні протидіяти небезпеці, котра може перетворити Європу на інтегрований Захід та неінтегрований Схід, а також діяти ради того, щоби не відбулося розділення Європи на Північ та Південь.
Ми зобов’язуємося протидіяти проявам будь-якого націоналізму, що призводить до гноблення інших людей та національних меншин.
Ми засуджуємо всі прояви антисемітизму, всі спалахи ненависті та переслідування єврейського народу. Ми просимо вибачення у Бога за антиєврейські настрої серед християн та просимо у наших єврейських братів та сестер примирення. Необхідно завжди усвідомлювати той зв’язок, який існує між християнською вірою та іудейством...».
Цю шляхетну хартію підписали митрополит Єремія, президент Конференції європейських церков та кардинал Милослав Велк, президент Ради єпископських конференцій Європи.
А що ж ми, що церкви України? Яку участь беруть наші віруючі у загальному гуманістичному тренді християнського життя Європи? На жаль, досі мінімальну.
Якось воно так виходить, що народ України, народ древньої православної цивілізації, який є чи не найбільшою православною спільною у світі, сьогодні майже повністю відрізаний від християнського життя Європи й живе у середньовічній замкнутості. Чи це правильно, чи це справедливо? Чому через амбіції та інтриги сусідньої держави наше православ’я позбавлене можливості спілкування із європейськими православними, з представниками інших церков, обміну досвідом та проблемами? Тим більше, що Україні є що показати й поза православ’ям, наприклад унікальну у світі Раду церков і релігійних організацій, яка функціонує в країні вже багато років і до складу якої входять не тільки християни різних конфесій, але також мусульмани, іудеї та ін., як нагадав про це Микола Новаченко (Держком у справах національностей та релігій). То є унікальний досвід міжконфесійної співпраці. Але Рада церков та релігійних організацій, як і всі інші наші досягнення, так і не стала частиною європейського церковного життя.
Тим більш важливою є та подія, яка щойно відбулася в приміщенні Київської православної богословської академії Київського патріархату, а саме — презентація українського варіанту європейської «Екуменічної хартії» християнській спільноті. В презентації та обговоренні брали участь патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет, архієпископ Переяслав-Хмельницький, ректор Київської православної Богословської академії Димитрій Рудюк, заступник голови Конференції римо- католицьких єпископів України Маркіян Трофим’як, секретар КП отець Іларіон, архієпископ Євангельських баптистських церков Грузії Малхаз Сонгулашвілі, єпископ Михайло Паночко (голова Всеукраїнського союзу християн віри євангельскої — п’ятидесятників) та ін. Вів засідання прес-секретар Київського патріархату архімандрит Євстратій Зоря.
Виступи присутніх представників кількох українських церков було одноголосні — українські християнські церкви мають всі права стати повноправними членами християнської спільноти Європи. У цьому впевнений також член КЄЦ архієпископ євангельських баптистських церков Грузії Малхаз Сонгулашвілі. У своєму виступі він підкреслив, що входження чи невходження у християнську спільноту Європи значною мірою залежить від активності і бажання самих українських церков. Зокрема, Київський патріархат має повне право на членство в КЄЦ і вже сьогодні повинен прийняти до дії «Екуменічну хартію» і співпрацювати з іншими християнськими релігіями. Немає жодних причин для ізоляції Київського патріархату. За словами єпископа Малхаза Сонгулашвілі, хартія — то майбутнє в наших руках. Принагідно грузинський єпископ розповів стару кавказьку притчу про мудреця, якого вирішив перевірити невіруючий хлопчак. Він зловив пташку, затис її в руці та спитав у мудреця: «Угадай — жива пташка чи мертва?». Той відповів: «Це залежить тільки від тебе!»
Про це говорив також секретар КП архімандрит Ларіон: «Це ненормально, що велика православна церква (десь 11 мільйонів віруючих) повністю відділена від європейського життя. Але все змінюється: ми переклали хартію, ми приймаємо її. І це є надійним доказом того, що ми готові вступити в християнську спільноту Європи!».
Католицький єпископ Маркіян Трофим’як звернув увагу присутніх на те, що на презентації хартії зібралися однодумці різних християнських церков: «Згадаємо, що всього в десяти заповідях Ісуса закладено все необхідне для спасіння людства. І хартія також може змінити обличчя світу, країни, церкви. Сьогодні церкви України поділені на ворогуючі частини, але ж «пора ставати на шлях зустрічі з Христом. Я радий, що Україна отримала хартію. А її реалізація залежить від усіх нас, за всіх обрядових та історичних відмінностей між нами».
Ректор Київської православної богословської академії архієпископ Дмитро Рудюк з радістю підкреслив, що поява української версії «Екуменічної хартії» — це дійсний духовний прорив. На його думку, не тільки православ’я, але й інші українські християнські церкви мають свідчити свою віру в усьому світі. «Адже Захід уже «дожився» — в деяких країнах обмежують навіть святкування Різдва! Екуменічний рух сьогодні — рух свідчення проповіді віри Христової». І ще додав: «Для мене це визначний день!».
Патріарх Київський і всієї Руси-України розповів, що все, про що йдеться в хартії, звершується також в Україні: «Згадати тільки постійне функціонування Ради церков і релігійних організацій, де мирно засідають віруючі різних релігій та церков — там в повній силі діють засади хартії. Ми, однак, хочемо ввійти до складу об’єднаних структур християнських церков Європи, утворених ще в 60-ті роки минулого століття, коли нависала загроза ядерної війни. Тоді, значної мірою завдяки впливу і тиску церков Європи, ядерна війна відступила. Там, де політики не домовилися, церковники — домовилися. Я сам був свідком багатьох небезпечних подій у повоєнній Європі. Сьогодні над людством також висить загроза знищення, але з інших причин, зокрема, через одностатеві шлюби, які в багатьох країнах дозволяються законами. Це означає тільки одне — вироджується християнська мораль, християнська цивілізація йде на самознищення. І завдання всіх церков — спасти Європу від цього самознищення. Це одна з причин, які спонукають нас вступати до Європейської конференції. Тим більш, що сьогодні туди входять всі держави — окрім України! Між тим, духовність української людини перевищує, при всіх своїх недоліках, духовність західного європейця. І якщо нас не приймуть до складу Європейської конференції, то від цього буде більше потерпати Захід, а не Україна. Головною перепоною на нашому шляху до КЄС є, як завжди, Росія. Я говорю тут не тільки від імені Київського патріархату, але й від усіх церков України».
Сьогодні ми зробили перший крок — показали світу, що ми поділяємо принципи «Екуменічної хартії» і що без української церкви складно буде відновити духовність Європи.

Клара ГУДЗИК, «День»