Альтернатива введенню предмету християнська етика в школах – недільні школи. Недільні школи – обов'язковий атрибут всіх церковних конфесій в Україні. Заняття по богослів'ю проводяться чи не в кожному храмі – якщо охочі слухати і здатні викладати. «24» побувала в гостях у Володимирському кафедральному патріаршому соборі.
«А залишилися ще цукерки?» – питає викладач молодшої групи Наталія. Найменшому учню – всього три з невеликим роки, і його доводиться мотивувати солодощами. На заняттях з ним обов'язково сидить мама, допомагаючи малювати, вирізувати, склеювати. Цукерки знаходяться, і після короткої молитви починається урок: старші хлоп'ята з викладачем Ігорем Андрусенко повторюють пройдене і читають нові вірші, малюки з Наталією і Юліанієй малюють символ Святого духа – голуба.
У дитячій школі – школярі до 12 років. Всі, хто старше, відвідують дорослу групу по той бік нефа, де заняття проходять в лекційній, а не ігровій формі. В день Казанської ікони Божої Матері в недільну школу при Володимирському соборі прийшли всього півтора десятки учнів – багато, за словами Юліанії, залишилися на храмове свято в своїй церкві.
Слухачі недільної школи приходять сюди рано – на службу. Між служінням і початком занять у дітей є час, щоб прогулятися з батьками або викладачами в Ботанічному саду. У другій половині дня – заняття, яке тут триває від сорока хвилин до півтора годин.
«До нас приїжджає багато дітей зі всієї області. Всього у нас близько 50 слухачів, але ми не наполягаємо на обов'язкових відвідинах кожного заняття, – розповіла викладач Юліанія. – Батьки, які приводять дітей до нас, самі постійно відвідують наші служби і уроки дорослої школи». «Я тільки недавно в Києві, побачила оголошення і прийшла, – розповіла одна з мам. – Оскільки перший раз, то буду тут все заняття. І ми обов'язково приходитимемо сюди ще».
Для самих же дітей, схоже, заняття в церкві – черговий кружок. Найменші – першоклашки – розглядають картинки в ілюстрованій Біблії, хлопчиська норовлять підставити один одному підніжку або задути свічки. «Ми не чекаємо якогось особливого прогресу, – пояснив пан Андрусенко. – Адже і на службах з року в рік читають одні і ті ж тексти, і кожного разу слухач відкриває для себе щось нове. Поки що для них притчі – всього лише казки, пізніше вони зрозуміють і їх небесний сенс».
Поки чиновники від освіти вирішують, чи робити християнську етику обов'язковою дисципліною в шкільній програмі, віруючі батьки самі знаходять дорогу до храму.