Упродовж кількох днів на Дрогобиччині перебував Святійший Філарет, Патріарх Київський і всієї Руси-України. Програма його візиту була вельми насиченою – участь у Богослужіннях, зустрічі з владою та духовенством, освячення каменів на місці спорудження майбутніх храмів у Дрогобичі, Трускавці та Нагуєвичах. Дуже щирою була зустріч Патріарха з журналістами. На прес-конференції Святійший наголосив на необхідності створити в Україні єдину соборну Церкву, яка об’єднала б віруючих усіх конфесій. Відтак Патріарх розмовляв із кореспондентом “Газети”.

– Часи напруженості та протистояння на Галичині минули. Причин для міжконфесійної ворожнечі немає. Тому варто пам’ятати, що коріння в усіх нас одне: Київ, хрещений за часів князя Володимира, єдина Київська метрополія до 1596 року, відтак розділена через відсутність незалежної держави. Зараз маємо державу, і її майбутнє – єдина Православна Церква. Я вірю в те, що така можливість не тільки є, вона є реальністю. Церква, захищена стараннями патріарха й держави від впливу Московського патріархату, має право на існування. Тому моє слово до влади було з твердим наполяганням на необхідності об’єднання всіх добрих зусиль християн на Божу славу, в ім’я України в самій Україні й у всьому світі.

– Ваша Святосте, Володимир хрестив Русь єдиним хрестом, а тепер на кожній церкві хрести довільні. Яка ваша думка щодо цього?

– Переконаний, що не варто сперечатися через дрібниці. Питання про форму хреста Церква вже давно пройшла. У нас завжди був і є єдиний хрест – той, на якому розіп’яли Христа. Тому штучні проблеми, на кшталт скількома пальцями хреститися – двома чи трьома, скільки разів – два чи три – співати “Алилуя” – давно вже не актуальні. Це, власне кажучи, нас завжди й розділяло. Треба пошановувати всі хрести.

– Торкнімося питання нещодавнього конфлікту у християнському середовищі Дрогобича. Як повернути громаді відібраний храм?

– Ця громада була й буде в Київському патріархаті, бо іншого шляху немає. Автокефальна Церква наразі теж є православною.

А якби не втручалася Москва, ми об’єдналися б ще 2005 року. Вже тоді ми наблизилися до скликання собору. Та цього не сталося лише тому, що втрутилася Москва. Тому зараз на першому місці не питання об’єднання з Автокефальною Церквою. Головне – об’єднання Помісної Української Церкви! Це не дасть, образно кажучи, Москві ловити рибку в нашій воді.

– У цьому контексті як виглядає ситуація довкола Десятинної церкви в Києві?

– Щойно ми порушили питання про відбудову Десятинної церкви, велетенську активність виявила та ж Москва. Це свідчить лише про одне: бажання переконати людей в тому, що Київ – їхній, а ми – тільки придаток Москви, її частина. Ми наголосили, що Десятинна церква – це церква УПЦ, що означало: ми – різні, різні наші культури, наше духовне світобачення. Урешті-решт, українська культура й українська Церква значно старші від російської.

Знову ж таки, безвідповідальність влади, її байдужість... Скажіть, якби на місці теперішнього Михайлівського храму були руїни, чи приходили б туди молитися мільйони наших дітей? А їх же там безліч. Вірю, що настане час – і древня Десятинна церква буде нашою святинею. Хоча є противники відбудови цього храму. Це сили, які хочуть бачити християнство в руїнах. Мовляв, ми, українці, не здатні впливати на моральний стан суспільства. Тому ми боремося. І переможемо!

– Звичним явищем стало спостерігати за сучасним зовні забезпеченим життям духовенства. Чи зберігається в зматеріалізованості сила духу, мораль?

– За радянських часів православних монастирів у всьому СРСР було, може, десять, але там було справді чернече життя в повному його прояві. Тепер їх в Україні двісті. Проте похвалитися справжнім чернецтвом не можемо. Тому наше завдання – відродження духовного життя в монастирях. Адже суть не в кількості! Навіщо їх стільки будувати, якщо ці заклади не плекають справді ревного стилю служіння Богові?

– Хто допомагає вам у провадженні України? Кажуть, надзвичайно велике зацікавлення в цій справі виявляє Президент Ющенко.

– Мені допомагає не лише Ющенко, відчуваю постійну підтримку влади усіх рівнів. Самотужки Президент не в змозі зробити все, тому сприяння і районних, і міських, і обласних адміністрацій має незаперечну силу.

Розмовляв Руслан Антоник, Дрогобич

Львівська Газета